25 листопада 2017
ДЕРЖАВНА КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧА
СЛУЖБА УКРАЇНИ
01001, м. Київ, вул. Городецького 13
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 697-р "Питання Міністерства юстиції" Державна пенітенціарна служби України як центральний орган виконавчої влади з 30 вересня цього року припиняє виконання покладених на її функцій і повноважень з передачею їх до Міністерства юстиції України (постанова Кабінету Міністрів України від 18 травня 2016 р. № 343 "Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції").
Рада Європи сприяє обговоренню питань боротьби з неналежним поводженням у в'язницях 30.04.2015
Державна пенітенціарна служба України

СТЕНОГРАФІЧНИЙ ЗВІТ
про результати службового відрядження делегації Державної пенітенціарної
служби України до Французької Республіки (м. Страсбург) для участі у
багатосторонній робочій зустрічі щодо обговорення питань боротьби з
неналежним поводженням в тюрмах, що відбулася 23-24 квітня 2015 року

Надруковано у відомчій газеті ДПтС України "Закон і обов’язок" – натисніть для скачування

Презентація про результати візиту – натисніть для скачування

Відповідно до наказу ДПтС України від 17.04.2015 № 95/Вд-15 делегацією ДПтС України у складі заступника начальника департаменту - начальника управління режиму, нагляду і безпеки департаменту охорони, нагляду і безпеки, режиму та контролю за виконанням судових рішень апарату ДПтС України Остренка Івана Миколайовича та начальника управління міжнародної діяльності та взаємодії із засобами масової інформації апарату ДПтС України Клиші Владислава Івановича здійснено службове відрядження до Французької Республіки (м. Страсбург) у період з 22 по 25 квітня 2015 року (з урахуванням часу на дорогу) для участі у багатосторонній робочій зустрічі щодо обговорення питань боротьби з неналежним поводженням у в’язницях.

Захід організовано Генеральним директоратом з прав людини і норм права Секретаріату Ради Європи, у якому взяли участь представники пенітенціарних відомств і органів юстиції 34 держав-членів Ради Європи, експерти Ради Європи, представники від Європейського суду з прав людини (далі – Євросуду).

Мета зустрічі передбачала створення дискусійної платформи з обговорення представниками держав-членів Ради Європи результатів проведених досліджень у галузі превенції поганого поводження у в’язницях і представлення напрацьованих нових підходів в боротьбі з цим явищем. Зазначені пропозиції спиралися на стандарти, що визначені Європейськими пенітенціарними правилами (2006) та рекомендаціями Європейського комітету проти катувань.

СТЕНОГРАФІЧНИЙ ЗВІТ:

Після вступних промов керівного складу Генерального директорату з прав людини і норм права Секретаріату Ради Європи розпочав роботу пан Мауро Пальма (Голова Ради з питань пенітенціарного співробітництва (PC-CP), колишній Президент ЄКПТ), який поінформував учасників заходу про "Стандарти Ради Європи і роль ЄКПТ в моніторингу справ у зв’язку із поганим поводженням у в’язницях".

"Треба боротися з безкарністю персоналу, який вчиняє правопорушення, для того щоб викорінити неналежне поводження із засудженими. Якщо посадові особи не притягаються до відповідальності, то вони будуть продовжувати вчиняти неналежне поводження стосовно засуджених. Для викорінення цієї неналежної практики необхідно підвищувати правову освіту пенітенціарного персоналу, залучати до цієї роботи вже притягнутих до дисциплінарної відповідальності працівників до навчальних заходів, які усвідомили неправильність свої дій у минулому.

Важко виявляти таких посадових осіб, які вчиняли такі дії, і яких неможливо впізнати у випадках, коли вони носять маски або не мають знаків розрізнення. Це ускладнює ідентифікацію порушників з боку персоналу. Має місце безкарність у випадках неналежного поводження.

Розслідування повинне бути повним і проводитися у короткі строки.

Але ми виявляли факти, що в деяких пенітенціарних установах працівники уникали відповідальності за неналежне поводження, а в деяких випадках їх підвищували у спеціальному званні. Щоб цього не було, то повинен бути громадський контроль за такими розслідуваннями.

Необхідно вести облік всього, що відбувається в установі, треба вести медичний облік. Таким чином травми будуть реєструватися. Всі підрозділи повинні вести облік, для того щоб знати де перебуває засуджений у певний час.

Друге, що важливе, так це необхідно вести облік дисциплінарних заходів, що застосовуються до засуджених, і важливо щоб останній мав право на оскарження. Особливо це стосується поміщення засудженого в карцер.

При цьому, необхідно мати чіткі обґрунтування для поміщення засуджених в карцер. У цьому випадку треба спиратися на практику Євросуду – поміщення в карцер повинно бути обґрунтованим і пропорційним.

Інший негативний випадок, в установах максимального рівня безпеки. Засуджені з максимальним ризиком загрози повинні постійно триматися в більш легких умовах в установах максимального рівня (не в одиночних камерах на постійні основі). Це певним чином може вважатися неналежними умовами перебування.

Наприклад, засуджений тримався в одиночній камері. Він мав право на одну годину виходити на кришу для прогулянки, де не було навіть нормальних умов, лише бетонні стіни. Другий життєвий випадок такий, що два брати не знали, що вони трималися на відстані в 10 метрів в різних камерах.

Ми повинні розглядати не лише фізичне жорстоке ставлення але і психічне.

Що ми рекомендуємо?

Необхідно на постійній основі не застосовувати наручники, коли засуджені перебувають в камері, особливо приковування до ліжка. Не можна використовувати це як дисциплінарне покарання. Ця практика не в медичних цілях не повинна бути.

Мандат ЄКПТ передбачає виконання роботи з попередження катувань і неналежного поводження. ЄКПТ дає оцінку тому, коли суспільство реально готове бути нетерпимим до фактів неналежного поводження у в’язницях. А це не можливе без культури захисту прав людини в державах-членах Ради Європи. Треба виконувати рекомендації ЄКПТ, треба щоб суспільство контролювало це, треба щоб суспільство вважало пенітенціарні установи як частину суспільства."

Вінсент Тейз (Люксембург, начальник в’язниці в Люксембурзі)

"Жорстоке поводження свідчить про корупцію. Це може бути обумовлено низькою зарплатою, відсутністю корпоративного духу."

Мауро Пальма

"В одному випадку це може бути поганий менеджмент установами. В іншому випадку, наприклад, жорстоке поводження може зумовлюватися після міжнародних конфліктів. У таких випадках приміщення пенітенціарних установ є чутливими, бо засуджений вже не лише злочинець але і ворог.

Коли ми перевіряємо скарги засуджених, то ми використовуємо принцип "не вірити нікому". Ми не сприймаємо тих засуджених, які подають вже надумані скарги.

Дуже цікаве спостереження стосовно вчинення самогубств. Усі засуджені повинні знати чому вони перебувають в установі і за що. Є високий ризик вчинення самогубства на початку строку позбавлення волі і на кінці перед звільненням. Засудженим необхідно пояснювати чому він потрапив до установи, які правила гри, а коли засуджений звільняється, то треба пояснювати правила життя на свободі."

Джим Мердок (Великобританія, професор, Школа права, Університет Глазго, Шотландія) поінформував учасників заходу про дослідження з питань розслідування заяв про погане поводження.

"Скарга засудженого повинна бути обґрунтована. Ми повинні спочатку розібратися чи є скарга обґрунтованою. Після цього її треба перевіряти. Важливо розуміти, хто на першій стадії займається розглядом скарги.

Треба мати на увазі, що медсанчастина відіграє важливу роль у виявленні жорстокого поводження.

Наприклад, в Шотландії один із медичних працівників заявив про наявність скарг засуджених щодо неналежного поводження, дав інформацію в ЗМІ. Результатом такої заяви був резонанс в суспільстві. При цьому зазначений медичний працівник був звільнений із в’язниці.

Інший приклад в Шотландії. Колись, задали питання "постійно працюючому" капелану, чи є неналежне поводження у в’язниці, то він відповів, що немає таких випадків. Але, інший капелан, який працював на "тимчасовій основі", сказав, що такі факти були.

Тому, ми рекомендуємо, щоб в медчастинах щонайменш велися журнали обліку тілесних ушкоджень.

Інше. Розслідування повинно бути адекватним. Тобто, чи досягнуто мету розслідування.

Наприклад, внутрішні процедури в Італії дозволили лише встановити, що засуджений піддавався катуванням, але не встановлено особу, яка вчинила правопорушення.

Тому, треба приділяти увагу збору доказів неналежного поводження на ранньому етапі.

Чи буде заява одного співробітника стосовно іншого, хто вчиняє катування, надана своєчасно? Так. Це можливо, але повинна бути впевненість у тому, що порушник з числа персоналу буде відсторонений від виконання службових обов’язків. При цьому залучення постраждалого засудженого до процесу розслідування є обов’язкове.

Далі. Стосовно громадського контролю.

Раніше в 90х роках була ситуація, коли суттєва кількість скарг потрапляла із Великобританії до Євросуду. У той же час із Континентальної Європи скарг засуджених на неналежне поводження було мало.

Проаналізувавши ситуацію, ми дійшли висновку, що це бути результатом того, що більшість посадовців самі раніше в 40х роках минулого століття перебували в пенітенціарних установах Континентальної Європи. Тому адміністрація ставилася до засуджених більш лояльно, що зменшувало кількість скарг.

Інший факт щодо відвідування тюрем Білорусії. Пенітенціарний психолог сказав, що треба дивитися в очі засудженому. Якщо засуджений в очі не дивиться, то значить умови тримання неналежні."

Крістін Купена (Латвія, начальник відділу кримінальних покарань, Міністерство юстиції)

"В Латвії, щодо розгляду скарг засуджених, то є законопроект щодо створення незалежної структури для проведення розслідувань скарг засуджених на дії пенітенціарного персоналу і поліції. Буде створено в рамках Міністерства внутрішніх справ таку інспекцію, скарги щодо дій пенітенціарного персоналу буде у її компетенції. Буде центральний офіс і п’ять регіональних підрозділів. посадовці будуть держслужбовцями."

Джим Мердок (Шотландія)

"В Англії є незалежна структура по розслідуванню скарг засуджених. В Шотландії такого органу немає, але була ефективна система внутрішньої безпеки. Проте вона компетентна розслідувати не всі випадки порушень. Тому ми розуміємо, що нам треба окрема служба для розслідування і в Шотландії.

Тому, якщо окремого незалежного інспекційного органу немає, то треба щоб була ефективна служба внутрішньої безпеки і якісний моніторинг в’язниць.

Ми знаємо про негативний досвід функціонування незалежних інспекційних органів від влади."

Какха Какхішвілі (Грузія, перший заступник Міністерства з виправних питань та правової допомоги)

"У нас був скандал про неналежне поводження. Відзняті відеороліки про неналежне поводження. Але не було ефективне розслідування. Не було витримано принципу своєчасного обліку фактів. Друге питання, так це незалежність медичного персоналу. Така незалежність повинна бути, щоб уникати тиск на медиків. В Грузії ми також хочемо створити незалежний орган розслідування скарг."

Вернер Ванхоут (Бельгія, Головний радник, Генеральний директорат пенітенціарної адміністрації)

"Щодо питання незалежності медиків від адміністрації в’язниць. Залежний чині, то це не впливає на ситуацію. Медичний працівник лише фіксує тілесні ушкодження, але не може сказати, хто саме вчинив правопорушення."

Джим Мердок (Шотландія)

"Незалежність медиків! Можливо вони не мають достатніх знань щодо цієї проблеми? Можливо вони не знають, що всі матеріали щодо тілесних ушкоджень автоматично повинні подаватися до відповідних правоохоронних органів?"

Аннет Есдорф (Данія, Заступник Генерального директора Департаменту тюрем і пробації)

"Зазначено про мінуси і плюси в тому, коли лікар працює в пенітенціарній системі та підпорядкований адміністрації. Плюс в тому, що пенітенціарного лікаря можна запросити і зафіксувати подію вчасно, а цивільного лікаря можна чекати довго."

Вінсент Тейз (Люксембург)

"В Люксембурзі, ми, наприклад, уклали угоди, відповідно до яких до установ направляються лікарі для роботи щодобово. Наприклад, у питаннях фіксації тілесних ушкоджень можна поєднати зусилля лікарів приватного сектору з лікарем, який працює в пенітенціарній службі. Пенітенціарний лікар може виступати експертом, а згодом направляти матеріали до приватного лікаря."

Джим Мердок (Шотландія)

"Інше питання. Ми встановили, що стосовно кожної скарги проводиться розслідування індивідуальне, не системне, без прив’язки до інших скарг у минулому. Але якщо б держави комплексно підходили до усіх скарг, обмінювалися даними між правоохоронними та іншими установами, наприклад, щодо конкретної посадової особи, то можна виявити факт про жорстоке поводження.

Інше питання це, що відбувається, коли посадова особа отримує покарання за неналежне поводження? А чи будуть розглядатися інші факти неналежного поводження в інших справах? Я не зустрічав практики, коли вивчалися і інші факти неналежного поводження, які потенційно у минулому міг вчиняти конкретний працівник."

Вінсент Тейс (Люксембург) поінформував учасників заходу про питання зміцнення динамічної безпеки через конструктивні відносини "персонал-засуджений" та оцінку ризику з боку засудженого.

"Коли ми говоримо про пенітенціарні установи, то ми говоримо про режим, охорону і питання безпеки. Але через призму прав людини, що декларується Радою Європи, я дійшов висновку, що динамічна безпека, це належні відносини між персоналом і засудженими – повинна бути довіра засуджених до персоналу. Все це дозволяє забезпечувати динамічну безпеку для того, щоб виключати наявність факторів і ризиків небезпеки вчинення нових правопорушень засудженими.

Зокрема, Європейські пенітенціарні правила декларують, що крім технічних засобів безпеки треба проводити оцінку ризиків вчинення порушень з боку засуджених.

Засуджений повинен мати можливість у будь-який час поговорити із персоналом. В установах повинні працювати багатопрофільні команди. Повинна зберігатися спокій у спілкуванні із засудженим. У такій атмосфері, якщо деякі одиночні засуджені проявляють агресію, то більшість засуджених все ж таки перейде на сторону персоналу.

Повинні бути три збалансовані напрями для забезпечення динамічної безпеки.

По-перше, це благополучне середовище, щоб розвивалася динамічна безпека. По-друге, це професійні працівники. І третє, це правильно оцінювати рівень забезпеченості безпеки і здійснювати менеджмент ризиками, що можуть спричини небезпеку з боку засуджених.

Повертаючись до благополучної обстановки, можна сказати, що в цих умовах краще працює персонал, а стосовно засуджених, то треба створювати умови щоб засуджені жили, а не виживали. Це означає, щоб засуджені мали можливість розвивати своє життя та бути особистістю.

Наприклад, у випадку засуджених до довічного ув’язнення, то така категорія засуджених повинні мати перспективу.

Повертаючись до другого питання, то повинна бути достатня кількість персоналу професійного рівня, належна професійна підготовка, корпоративний дух, повинна бути розвинена політика безпеки установи, що доведена до кожного – до працівника і до засудженого. Все це дозволяє розвивати не лише знання але, отримуючи позитивні практичні результати, отримувати позитивний досвід.

І повертаючись до третього питання, персонал для управління динамічною безпекою повинен постійно розмовляти із засудженими і чути їх."

Вацлав Жиричка (Чехія, старший психолог, Генеральний директорат тюремної служби)

"Для того щоб уникати жорсткого поводження треба дотримуватися правил. Не дозволяти засудженим "грати мускулами", що одночасно забезпечує захист жертв неналежного поводження.

Повернемося до рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи в частині поводження із засудженими високого ризику небезпеки.

Що таке ризик? В нашому випадку, це те, коли ми маємо вірогідність вчинення правопорушення або неналежного поводження.

Є таке знання – "парадигма плоского телевізора" в нашій пенітенціарній системі.

Наприклад, в Чехії ми проводимо заходи у виді днів відкритих дверей у в’язницях, коли натовп відвідувачів мають можливість зайти до пенітенціарного закладу.

Що ми маємо?

Натовп відвідувачів каже, що у засуджених встановлено сучасні кольорові телевізори, яких і на свободі не часто зустрінеш. Натовп відвідувачів, каже, що нехай дороги засуджені будують. Далі, наприклад, один відвідувач іншому каже, що чи бачив того замученого хлопця (засудженого) в майстерні?

Така ситуація справляє негативне враження. З одного боку натовп критикує, а з іншого співчуває. Немає збалансованості. Така аналогія може бути проведена стосовно взаємовідносин персоналу і засуджених. Ми повинні балансувати між двома крайностями.

З однієї сторони є ризик дотримання безпеки, а з іншого ризик рецидиву. І все це залежить від того як ми поводимося із засудженими.

Які висновки парадигми "плоского телевізору" ми можемо зробити? Поводження із засудженими важливе тому що кожен із засуджених колись вийде на свободу.

Система безпеки і належне поводження із засудженими – це повинно бути об'єднане. Ми одна команда.

Існує група внутрішніх ризиків забезпечення належної безпеки в установі через необхідний ступінь ізоляції засуджених і поводження з ними.

А зовнішній ризик такий, коли ми повинні оцінювати те, що буде, коли засуджений повернеться в суспільство.

Якщо ми розраховуємо ризики, то ми повинні визначати ступінь ризику і вірогідність його виникнення.

Наприклад, ви перебуваєте в СІЗО. Оцінимо внутрішні ризики! Важливо оцінити їх в перші 24 години – це оцінити ступінь вчинення суїциду, виявлення фактів вживання поганих речовин та інше. В наступні дні треба подивитися за соціальними контактами особи.

Я був в Іраку і спілкувався з психологом іракської тюрми. Він працював з засудженими-терористами. Через релігію вони змінили психологію засуджених-терористів і дозволили їм навіть нести іншим засудженим слово боже. В цьому випадку використаний фактор релігії для зниження ризиків порушення безпеки в установі.

Ми знаємо реально поганих хлопців (засуджених), на який можна не витрачати час. Але є багато симптоматичних (непостійних за вчиненням порушень) поганих засуджених, вони розумні і тактовні, ідуть на контакти. Вони демонструють свою силу. Наприклад, показують те що вони знайомі з певним політиком високого рівня на свободі, який може вплинути на працівника установи. З цією категорією засуджених можна працювати.

Інше питання.

Чи повинні ми до всіх засуджених застосовувати однакові заходи безпеки?

Що це означає високий ризик безпеки?

Не завжди в пенітенціарній системі добре працює система оцінки ризиків!

Застосовуються різні методи.

Наприклад наші дослідження дозволяють дійти висновків, що є чотири покоління таких методів – методів оцінки ризиків небезпеки з боку засудженого або вчинення ним правопорушення.

Перше, це клінічне судження або огляд лікарем і психологом, який каже, що, добре, я застосую систему тестів для діагностики ризиків. Це добрий приклад. Негативний же, це коли такий працівник, сидячі на стільці, маючи 20 років досвіду, каже про всіх засуджених споглядаючи на відстані, що той начебто засуджений має високий ризик, а той низький ризик небезпеки. Оцінка на відстані. Це поганий приклад.

Друге, це коли застосовується метод з набором певних параметрів для оцінки ризиків і видається індекс ймовірного ризику небезпеки або вчинення правопорушення засудженим. В доброму випадку це дозволяє розділяти, наприклад, засуджених по ризикам небезпеки в локальних дільницях. Негативне те, що цей метод не каже про те як далі працювати з такими засудженими.

Третє покоління методів, це комбінація статичних і динамічних факторів ризику. Статичні це те, що не змінюється у засудженого: стать, вік і т.п. Динамічні – це ті, які можуть змінюватися в часі, наприклад, особистісні якості, зайнятість певною справою, поведінкові процеси і т.п.

Четверте покоління методів. В останні роки розвивається позитивна психологія. Треба оцінювати ризики не лише поганої поведінки, але і оцінювати вірогідність позитивної поведінки, на які спиратися, щоб людина змінилася на краще. Залежно від цього обираються певні сценарії розвитку особи і методи впливу на таку особу.

Полл Бейкер (Великобританія, заступник Директора з питань безпеки, Національна служба пробації)

"Ми з’ясували, що збільшення чисельності персоналу може позитивно впливати на роботу із засудженими. Зменшення персоналу впливає на зменшення відчуття безпеки самого персоналу від засуджених, підвищується тривожність серед персоналу. Важливість динамічної безпеки, тобто стосунків засуджених з персоналом, впливає на зниження рецидиву правопорушень засудженими у майбутньому.

Тому ми намагаємося працювати з персоналом тюрем щоб підвищувати належне ставлення персоналу до засуджених. А коли менше персоналу, то виникає відчуття небезпеки у персоналу."

Вінсент Тейс (Люксембург)

"Неможливо скорочуючи персонал, підвищити якість взаємовідносин між персоналом і засудженими.

Всі кажуть, що професійна підготовка коштує дорого. Тільки ніхто не каже, що неякісна підготовка коштує дорожче, коли вчиняються нові правопорушення.

Треба знаходити баланс між кількістю персоналу і засудженими. Один працівник на 100 засуджених не впливає. Таким чином виникає субкультура."

Важливо правильно проводити діагностику та оцінити ризики. Завдяки поліпшення цієї роботи ми зменшуємо ступінь вчинення суїцидів і членоушкоджень серед засуджених.

Грузія

"В пенітенціарних установах Грузії недостатньо можливостей застосування підходу динамічної безпеки."

Вінсент Тейс (Люксембург)

Ризик незастосування підходу до забезпечення динамічної безпеки. Можуть бути полярні ситуації. По-перше, не повинно бути, щоб засуджені маніпулювали персоналом. По-друге, персонал повинен бути хорошим актором і не випускати мету по відношенню до засуджених і маніпулювати засудженими. Персонал повинен вчитися технікам психологічним як маніпулювати засудженими. Немає ідеальної системи в управлінні тюрмами."

Вернер Ванхоут (Бельгія)

"У нас є система днів відкритих дверей в установах максимального рівня безпеки. Там забезпечено належний рівень соціального контролю за засудженими. Важливо, щоб персонал мав багатий арсенал знань і досвіду. Щоб персонал знав, які можуть виникати ситуації і як справитися з ними."

Полл Бейкер (Великобританія)

"Не достатню лише доручити працівнику вести себе якимось чином. Важливо дати зрозуміти персоналу, що на ньому лежить відповідальність за якість проведеної роботи. Персоналу требу вселити ідею, що від них залежить майбутнє засуджених. Інакше великий ступінь рецидиву після виходу з установи."

Джим Мердок (Шотландія) поінформував учасників заходу про питання насильства між засудженими та деякі моменти стосовно уразливої категорії засуджених.

"В Англії і Уельсі рівень суїциду високий. Газети пишуть, що не вистачає персоналу. Ми знаємо з якими труднощами стикається персонал. Ця робота важка.

Що рішення Євросуду зазначають і які очікування суду?

Скорочується кількість засуджених і кількість персоналу. Це те що спостерігається. Засуджені направляють заяви в Євросуд. Держава повинна захищатися, щоб виправдовуватися.

Справа проти Англії. Двох засуджених помістили в одну камеру. Один небезпечний іншого. Тут система не спрацювала. Суд сказав, що держава повинна провести відповідну діагностику новоприбулих засуджених, щоб оцінити чи може засуджений вчинити шкоду собі або іншому.

Інша справа Євросуду проти Великобританії, висновки по якій кажуть, що пенітенціарна служба не повинна бути ясновидцем але потрібно бути здатним виявляти ризики.

Повертаючись до питання насилля серед засуджених, наприклад, Справа проти Румунії. Засуджений поскаржився, що його побили за відома персоналу. Незважаючи на це, його помістили до інших засуджених, де його знову побили. Румунія програла справу.

Справа Євросуду по Боснії і Герцеговині. Засуджений однієї етнічної групи перебував в іншій етнічній групі. Тут адміністрація повинна була передбачати ризики вчинення насильства серед засуджених за релігійною ознакою. Тут важливе питання розподілу. Суд визнав, що була порушення статі 3 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Що каже ЄКПТ?

Особливість цієї організації полягає в тому, що вона розглядає латентні порушення. Повертаючись до питання динамічної безпеки, можна сказати про важливість належного поводження між засудженими і персоналом. Тут можна казати про професійну підготовку і чи можна допускати колишніх поліцейських або військових для роботи із засудженими.

Далі. Щодо проведення обшуків засуджених з роздяганням останнього.

Наприклад, в Англії була справа Євросуду, коли засуджений приймав у себе в тюрмі брата. Проводили обшук брата до повного роздягання. Чи потрібно було таке робити реально? Держава програла справу.

ЄКПТ зазначає, що треба робити з особливо небезпечними злочинцями. Наприклад, це може бути окреме тримання, переведення до іншої установи, або поміщення в одиночну камеру.

Вінсент Тейс (Люксембург)

"Уразливими є засуджені жінки, неповнолітні, інваліди, інформатори поліцейських, посадові особи інші.

Ми робимо розподіл категорій шляхом сегрегації. Але коли ми виокремлюємо їх то притягуємо до них увагу і виникає ненависть до них. В деяких країнах така сегрегація стигматизується (чіпляються негативні ярлики).

Щоб не було стигматизації, то щонайменш, треба проводити спеціальне професійне навчання персоналу, зміцнювати корпоративний дух персоналу.

Хто у нас є "плохішем" (мається на увазі засуджені негативної спрямованості) в тюрмах?

Я рахую, що такі засуджені є причиною інституціонального насилля. І коли у нас немає рішення, то ми (персонал) використовуємо насилля. Відбувається інституціональне насилля.

Був випадок, коли я був членом ЄКПТ і ми перевіряли одну із в’язниць, то засуджені почали скаржитися аж на третій день. В третій день засуджені сказали, що є проблеми. Ми зрозуміли, що головних "плохішів" по всій державі зібрали в одну колонію, щоб показати хто тут хазяїн. Ми рахуємо, що це є неналежне поводження через концентрацію "плохішів" в одній установі.

Причиною поведінки таких "плохішів" часто є вроджене психічне відхилення. Вони не можуть вести себе правильно за своєю природою. Вони вважають, що ведуть себе правильно. У них вузький світогляд. Це означає, що у них є психічні відхилення. Така поведінка часто обумовлена тяжкою життєвою ситуацією в дитинстві, наприклад, вживанням заборонених препаратів. Мають місце психічні відхилення і вади.

З’ясовано, що за останні 10 років ми відмічаємо значну кількість людей з гострими психічними розладами, які перебувають в установах. ЄКПТ шукало причини в цьому.

Що з’ясовано?

По-перше, позитивний розвиток інституціональної психіатрії. Наприклад, у нас в Люксембурзі було 1200 пацієнтів, а зараз і 200 не набереться. Це обумовлено тим, що інституційна психіатрія не кладе в лікарню з легкими діагнозами. Вони ходять по вулиці. Вчиняють правопорушення і потрапляють в тюрми. І тюрма тоді виконує функцію психіатричної лікарні.

По-друге. В Люксембурзі 55 відсотків іноземців тримається в установах. Серед прибулих дуже багато "неструктурованих" мігрантів – не знають куди їхати, не мають мети в своєму житті.

Багато з них мають посттравматичні стреси. Вони не мають перспектив і швидко закочуються до поведінки з ознаками особистісних психічних розладів.

Є і третя причина. Політика пенітенціарної системи. Протягом двох десятиліть ми казали, що в тюрму саджати це остання справа.

Отже, робота пенітенціаріїв стає більш складною. Тому ми повинні мати інструменти поводження з агресивними засудженими, а не лише застосовувати дисциплінарні санкції.

Ми повинні приділяти увагу впровадженню більш широкому спектру послуг для такої калорії засуджених.

Далі. Ми повинні знати наших засуджених, оцінювати їх та адаптувати інструменти для впливу на них і не обмежуватися лише інституціональним впливом і санкціями.

Тому працівники повинні навчатися, як справляться з засудженими, як застосовувати силу пропорційно вчиненому правопорушенню та при цьому доповісти про такі дії перед вищестоящим керівництвом в’язниці.

У нас загальна мета і у медиків і громадськості – це зробити безпечнішим громаду та знизити ступінь рецидиву. Цього можна досягти завдяки індивідуальному плануванню по роботі із засудженими."

Джим Мердок (Шотландія)

"Самих важких засуджених поміщують в окремі приміщення без зміни процедур поводження з ними. Це не добре. Інша справа таких засуджених поміщували в установу з більш гарними умови, але це не завжди спрацьовує."

Вацлав Жиричка (Чехія)

"Я розказував про чотири покоління оцінки ризиків. Я хочу показати яким, чином отримуємо інформацію про засуджених в Чехії. Ми не лише опитуємо засуджених. Ми беремо особові справи засуджених. Забезпечили роботу відповідної інформаційної системи з обміну даними. Є електронні матеріали із судів, соціальних служб і.т.п. Проводимо спілкування з засудженими. Це спрямовано на те, щоб визначити ризик вчинення рецидиву злочину.

Збираємо інформацію від засуджених. Ми не застосовуємо збір інформації через крик і "наїзд" на засуджених. Інший недієвий спосіб задавати питання засудженому, відповіддю чому є лише "так" або "ні". Той кого опитують хоче швидше закінчити спілкування, якщо застосовується такий стиль, не "напрягається" у відповідях. Треба уникати "закритих питань", відповіддю на які з боку засуджених є "так" або "ні". Це породжує розпорошення в правильності висновків і результатів опитувань.

Треба задавати питання так, щоб відповідаючи на них засуджений намагався описувати ситуації і думати.

Треба задавати питання Сократівським методом для виявлення широкого спектру інформації про засудженого. Але це повинно бути інспірований своєю роботою працівник, щоб задавати питання творчо.

Повертаючись до статичних і динамічних ризиків. Не можна аналізувати лише одну групу ризиків бо це половина інформації.

Аналіз динамічних ризиків, таких як, якість житла, фінансова ситуація, взаємовідносини з друзями, які погані звички, який спосіб життя, чи є форма поведінки, яка свідчить про можливість потрапляння в тюрму, чи це разова ситуація... Хто жертва, яка шкода, випадкова ситуація чи систематична, чи він хотів саме конкретній людині нанести шкоду, расова мотивація, яким чином він веде себе із співробітниками, які схильності до суїциду.

Така електронна система обліку первинних даних про засудженого і аналізу повинна бути в пенітенціарних системах. Це полегшує проведення роботи щодо аналізу факторів ризиків.

Не треба казати лише, що ти поганий засуджений, треба якось і підтримувати засудженого.

Оцінка ризику це лише інструмент, який дозволяє зрозуміти що стало причиною, застосувати відповідні заходи підтримки, застосувати заходи для попередження нового злочину.

В деяких тюрмах є "кризові камери" для засуджених, у яких відбувається нервовий зрив. Мета таких камер – це забезпечення терапевтичного територіального простору з тим щоб він, будучі там, повернувся до нормального психічного стану. Такі камери треба використовувати правильно.

Наприклад, в одній установі троє засуджених побили одного засудженого. Їх помістили в таку камеру. Помістили правопорушників. А жертву помістили в іншу звичайну камеру. А мабуть повинно було навпаки зробити – жертву помістити? Висновок такий, що такі кризові камери повинні бути і для жертв насильства. Вийшло так, що кризову ситуацію тюрми вирішували у зазначений вище спосіб, а кризова ситуація жертви не вирішувалася.

Підсумовуючи, зазначу, під час роботи з кризовою ситуацією треба забезпечувати принцип співвідношення факторів ризику безпеці та потреб в адресному реагування на потреби того, хто їх потребує.

Це означає, що не треба витрачати час на правопорушників з низьким ступенем ризику, але якщо є засуджені високого ризику, то застосовувати все що можна і не обмежуватися легкими заходами впливу.

Криміногенні потреби правопорушника пов’язані з його мотивацією. Треба це враховувати. Наприклад, не завжди той, хто вчиняє грабіж бабці хоче отримати гроші або майно. А може порушник отримує задоволення від процесу грабежу?

Аіда Гржич (юрист, відділ інформаційного забезпечення практики європейського суду та питань публікації, Європейський суд з прав людини)

"У справі проти Естонії засуджений відмовився виконувати вимоги працівника. Тоді працівник застосував спецзасоби проти засудженого та використав газовий балончик. Після події виявлено гематоми у засудженого.

У справі проти Туреччини особа відмовилася від несення армійської служби. Трибунал помістив його до пенітенціарної установи. Над ним знущалися, примушували носити військовий одяг і приковували наручниками.

У справі проти України розглядалося питання тижневого голодування засуджених. Було використано спецпідрозділ для придушення непокори. Засуджені були переведені до іншої установи. Євросуд підтвердив, що засуджені мирно відмовлялися від їжі. Вони були засуджені вперше за нетяжкі злочини. Застосування сили в три рази більше, аніж самих засуджених, персонал був в масках. Євросуд не встановив важкість нанесених ушкоджень засудженим, але зазначив про непропорційність застосування сили до голодуючих.

Щодо насилля до засуджених. Що ми маємо тут?

Треба захищати засуджений від самих засуджених. Національна влада несе відповідальність за турботу за засудженими. По-перше, адміністрація установ повинна нести відповідальність за те, що робить.

Наприклад, у справі проти Росії розглядалося питання застосовування дерев’яних палиць адміністрацією в’язниці, лікар зафіксував тілесні ушкодження. Євросуд констатував, що був ризик також застосування сили з боку інших засуджених. Була загроза психічному і фізичному здоров’ю засуджених.

У справі проти Латвії, засуджений страждав від психічного насилля. Він вимагав перевести його до камери для поліцейських. Лише через рік перевели. Він був засуджений за сексуальний злочин. Це уразлива категорія засуджених. Суд вирішив, що адміністрація не врахувала його уразливість, не вжила заходів щодо попередження жорстокого поводження стосовно засудженого.

Справа проти Великобританії, засуджений помер в установі із-за сексуального насилля протягом декілька годин. Адміністрація встановила, хто був винен але себе винною у цій події не вважала. Суд вирішив, що адміністрація не вжила достатніх заходів попередження насилля з боку інших засуджених.

Отже, спираючись на стандарти розслідування скарг на неналежне поводження, можна сказати наступне. Якщо є скарга на неналежне поводження, то держава повинна виявити винну особу і з’ясувати, що відбулося. Держава повинна закріплювати докази, а не робити надшвидкі рішення. Розслідування повинне бути незалежним ієрархічно та інституційно. Розслідування необхідно проводити якнайшвидше, при цьому забезпечивши підзвітність у таких випадках.

У справі Карабета порти України, розслідування було проведене адміністрацією пенітенціарної служи, залучався прокурор, який не дуже незалежний від влади. Це неправильний приклад розслідування скарг. Жертви повинні опитувати ся якнайшвидше. Цього не було у зазначені вище справі. Розслідування затягувалося в часі. Право засуджених в участі розслідуванні не було забезпечене.

У справі проти Латвії заявник сказав, що після заяви на жорстоке поводження, на нього напали інші засуджені. Лікар відмовився зареєструвати його травми. Після переведення в іншу установу він заявив про подію омбудсману. Адміністрація попередньої установи повинна була провести незалежне розслідування. Суд констатував порушення статті 3 Європейської конвенції.

У справі проти Румунії, засуджений Гарсі помер. У нього був психічний розлад, але його прив’язували до ліжка в лікарні для заспокоювання. В 2007 році цей засуджений помер. У цьому випадку Євросуд вимагав провести розслідування. Прокурор просив не проводити розслідування проти лікарів. Суд дійшов висновку, що розслідування було проведено недостатньо. При цьому, відповідний апеляційний суд зазначив, що прокурор не виконав своїх обов’язків. Євросуд у свою чергу зазначив, що несвоєчасно було проведено розслідування.

Щодо заходів безпеки, які застосовуються в пенітенціарних закладах.

Справа проти Польщі, де констатовано не виважену практику використання відеонагляду. Срава Хорич проти Плльщі. Засуджений 8 років перебував в одиночній камері. У нього не було ніякого мотивування і перспективи в житті. Євросуд постановив, що у зв’язку з таким режимом були негативні наслідки та постійно використовувався відеонагляд. Суд зробив висновки, що заходи безпеки були непропорційними.

У справі проти Естонії. Засуджений був прив’язаний до ліжка, при тому, що такі заходи не прописані у внутрішніх наказах. Цього не було, лише загальні тези із забезпечення безпеки. Це було зроблено персоналом, бо був високий ризик членоушкодження ним самого себе. Але, перебуваючи прикутим до ліжка 10 годин, Євросуд вирішив, що було порушення статі 3 Європейської Конвенції.

У справі проти Туреччини. Засудженого гомосексуаліста тримали до 10 місяців в одній камері. Адміністрація хотіла попередити загрози з боку інших засуджених. Але цей засуджений сам заявляв, що він хоче триматися з іншими засудженими при умові забезпечення його безпеки. Євросуд дійшов висновку, що були порушення статей 3 і 14 Європейської конвенції, включаючи дискримінацію."

Полл Бейкер (Великобританія)

"В Англії засудженого, який перебуває у важкому психічному стані, ми повинні перевести його з в’язниці у лікарню. Ми можемо приймати рішення про застосування сили, наприклад щоб він не завдав собі шкоди."

Аіда Гржич (Європейський суд з прав людини)

"Неможна застосовувати, наприклад, сльозогінний газ в закритому просторі. Євросуд скоріше прийде до висновку про порушення відповідний статей Європейської конвенції.

Застосування електрошокерів також може бути розцінене у випадку з психічнохворою людиною як порушення – захід впливу може бути невідповідним. Дуже важко знайти той момент відповідності заходу безпеки ступеню буйності засудженого.

Інша справа – це коли дуже хворі засуджені тримаються у наручниках. Як приклад тяжко хворий у позі "ЗЮ" був прикутий наручниками. Суд дійшов висновку про порушення Європейської конвенції.

Аннет Есдорф (Данія)

"Чи вважається незалежним розслідування, що проводиться поліцією щодо справи пенітенціарної установи?"

Аіда Гржич (Європейський суд з прав людини)

"Це розслідування може бути незалежним, якщо не будуть передоручатися тюремним працівникам. Але коли справа доходить до поліції, то це добре. Але, якщо поліція і тюрма перебувають в одному міністерстві, то це не забезпечує незалежність."

Грузія

"У нас в Грузії справи щодо катувань і неналежного поводження в основному кваліфікуються як перевищення посадовими особами службових повноважень, а не неналежне поводження."

Аіда Гржич (Європейський суд з прав людини)

"Так. Ми знаємо про це. У цій ситуації можна констатувати порушення Європейської конвенції, бо справа кваліфікується не на відповідних умовах."

Вінсент Тейс (Люксембург) поінформував учасників міжнародної наради про питання одиночного ув’язнення, як дисциплінарне стягнення, про заходи безпеки та інструменти обмеження свободи.

"ООН було визначено, що будь-яке одиночне тримання є одиночним, коли особа тримається у такий спосіб більше 24 години в ізольованих умовах без контактів з іншими особами.

Склалася така думка серед персоналу, що нібито засуджений, залишившись наодинці подумає про свої поступки. Застосовується до небезпечних засуджених або тих, які порушують режим тримання. Ми очікуємо, що засуджений покається і такий спосіб впливу буде превентивним заходом для інших засуджених.

Наприклад, такий спосіб використовується для окремого тримання мафіозі в Італії. Або, наприклад, на підставі медичних міркувань застосовується ізольоване тримання. Або, наприклад, щодо окремого тримання уразливої категорії засуджених.

Що я можу сказати? Ми не впевнені, що є докази тому, що одиночне тримання змінить поведінку засудженого. Але є докази, що одиночне тримання може бути ризиком здоров’ю. Є відповідне дослідження. Виникають синдроми тюремного психозу. І ці проблеми виникають після декількох діб тримання в таких умовах.

Такі умови тримання можуть активізувати психічні і соматичні латентні захворювання. Це було доказано науковцями.

Європейські пенітенціарні правила кажуть, що необхідно намагатися максимально використовувати методи розмов, переговорів, "гашення" конфліктів, повинна бути пропорційність у впливах. І лише в самих крайніх випадках застосовувати одиночне тримання, при цьому, важливо знати, що не можна позбавляти ізольованих засуджених в праві спілкуватися з родичами.

Ми знаємо, що часто засуджений не має права на побачення під час поміщення в дисциплінарний ізолятор, і це передбачено національними законодавствами.

Пан Мауро Пальма раніше зазначав, що за думкою ЄКПТ необхідно дотримуватися принципів пропорційності, законності, підзвітності, недискримінації.

Інша ситуація навколо питань заміни у свій час смертної кари на довічне ув’язнення з покамерним триманням, коли засуджені такої категорії не мають права на контакти із зовнішнім світом і родичам.

Одиночне тримання не повинно використовуватися, як засіб дисциплінарного покарання на тривалий час. В іншому випадку можна використовувати одиночне тримання на нетривалий час для вирішення певних напружених ситуацій між засудженими.

Стандарти ЄКПТ зазначають, що не повинно бути автоматичної форми заходу дисциплінарного стягнення строком більше, ніж до 14 діб для дорослих і 3 діб для неповнолітніх засуджених.

Відносно неповнолітніх три доби це верхня межа для застосування одиночного тримання неповнолітнього. Якщо декілька разів застосовується одиночне тримання, то загальна тривалість часу не повинна бути більшою за 14 діб за сукупністю.

Є правила ООН щодо жінок. Не можна використовувати одиночне тримання у якості дисциплінарного стягнення відносно вагітних і жінок, які кормлять молоком дитину.

Наприклад, у Люксембурзі таке одиночне тримання може становити до 30 діб. Зараз в Люксембурзі є законопроект, щоб знизити цей строк до 14 діб, камера за площею повинна бути 11 метрів квадратних, а засуджений не буде мати права брати особисті речі в камеру. В усьому іншому правовий статус засудженого є таким же, як і для звичайних засуджених.

В Люксембурзі є карцери без меблів для особливо буйних із встановленою відеокамерою. Такі карцери використовуються після інцидентів, але не для одиночного тримання у виді дисциплінарного покарання. Зберігається право на побачення, контакти з працівниками і психологами.

Щодо ролі медичних працівників у питанні застосування одиночного тримання у виді дисциплінарного стягнення.

На практиці лікарі в багатьох країнах лікарі видають довідку про те, що засуджений порушник може триматися в карцері. Але треба відходити від цієї практики. Не можна залучати лікарів під час прийняття рішення для поміщення в карцер.

Треба щоб лікар відвідував засудженого в карцер після його поміщення туди. Якщо лікар констатував, що засуджений не може триматися, то начальник установи повинен припинити таке дисциплінарне стягнення. Наприклад, у справі Євросуду проти Грузії за незначне правопорушення засудженого поміщено в дисциплінарний ізолятор. І Грузія програла цю справу на користь засудженого.

Треба згадати Стамбульську заяву за результатами наради 24-х експертів в 2007 році в рамках симпозіуму з питань психологічних травм.

Заява була такою, що поміщення ряду засуджених в "одиночку" може призвести до травм. Повинна бути можливість контактів, а не повна ізоляція. Був заклик до ліквідації такого виду дисциплінарного стягнення як поміщення в ДІЗО.

Інша теза. Таке тримання зумовлює ризик неналежного поводження, можуть бити коли засуджених ескортують до ДІЗО.

Які ж можуть бути альтернативи одиночному триманню як дисциплінарне стягнення?"

Полл Бейкер (Великобританія)

"Ми часто стикаємося з цією проблемою. Ви казали, що лікарі видають довідки, що засуджений може за станом здоров’я бути поміщеним в ДІЗО? У нас лікарі рекомендують таку міру. Чи це якось протирічить чомусь?"

Вінсент Тейс (Люксембург)

"Так протирічить, бо я спираюсь на стандарти ЄКПТ. Лікар повинен робити навпаки. Спочатку засудженого поміщують в "одиночку", а потім викликають лікаря до засудженого для огляду стану його здоров’я"

Запитання із зали міжнародної наради

"Бувають випадки коли засуджений проситься в одиночну камеру?"

Вінсент Тейс (Люксембург)

"Так. Це його бажання. Але ми повинні забезпечити контакти, щоб людина не замикалася. Треба нам створювати умови для компромісу.

Був випадок коли такий засуджений погодився працювати в майстерні. Він був відділений, але не відрізаний від інших засуджених. Це змінювало його життєві позиції."

Вацлав Жиричка (Чехія)

"Отже, продовжуючи, подумаємо про фактичні ризики безпеці і доцільністю поміщення в одиночну камеру. Буду спиратися на відповідні рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи 2014 року відносно небезпечних засуджених.

Надам приклади. По-перше, що таке управління ризиками? Кінцева мета управління ризиками є зниження ступеня рецидиву, а не ізоляція.

Цікавий факт, що високий ризик не пов'язаний зі строком покарання і позбавленням волі. Тобто, призначений строк покарання не каже про рівень небезпеки і ризику повторного злочину. Буває так, що "хлопці", засуджені до тривалих строків покарання можуть бути хорошими і слухняними "пацанами".

Процесу реабілітації засудженого повинна передувати якісна робота пенітенціарного персоналу з оцінки ризиків і визначення заходів реабілітації з ним. Але треба проводити і додаткові оцінки ризиків під час реабілітації засудженого. Треба постійно оновлювати оцінку ризиків. Від ступеня ризиків і системи мотивації засудженого можна оцінювати на скільки засуджений реагує на заходи впливу з боку адміністрації.

Більшість засуджених у в’язницях є малого або середнього ризику небезпеки. Персоналу для роботи з такими засудженими не треба витрачати багато часу. Такі засуджені реагують швидко на заходи з боку персоналу. Наприклад, до такої категорії правопорушників відносяться водії, які керували транспортом в нетверезому стані, чи дрібні крадії. Для них передбачені спеціальні програми підготовки для зниження ризику.

Інша справа, наприклад, щодо засуджених за злочини проти сексуальної недоторканості, це важка група засуджених. Вони не можуть працювати в тюремній майстерні. Вони небезпечні. Вони не зацікавлені в участі в реабілітаційних програмах. Вони порушують правила дисципліни і заважають іншим засудженим.

Тому на початковій стадії важливо визначити до якої категорії відноситься засуджений – до слухняної чи ні.

Отже, для кожного засудженого розробляється план відбуття покарання. Часто такі плани розробляються у виді графіків і дуже амбіційні, часто не відповідають реальній ситуації. Важливо, щоб засуджений завжди розумів план роботи з ним, його значення і чому треба робити конкретно щось.

Інше. Міри дотримання безпеки повинні бути необхідними. Повертаючись до досвіду Чехії з цього питання.

З важкими засудженими застосовуються заходи стримування в спеціальних установах. Використовуються, наприклад, ремені із матерії, застосовуються медичні препарати для зниження агресії засудженого. Ремені застосовується на декілька годин під наглядом медичного персоналу та відеоспостереженням.

У Чехії пенітенціарний психіатр особисто використав на собі такий засіб стримування для особистого відчуття, що відбувається із засудженими, коли до нього застосовують такий засіб. Інший мій колега попросив, щоб його закрили в дисциплінарний ізолятор на добу.

Є відповідна рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи, що під час ізоляції засуджений повинен мати можливість до корисної діяльності і мати можливість до когнітивних заходів. Корисна діяльність повинна бути не для персоналу, а для засуджених, які ізольовані в ДІЗО.

Інше. Треба враховувати, що психічні зміни засудженого можуть бути швидкими або повільними. Це треба враховувати і при підготовці і навчання пенітенціарного персоналу, щоб він це знав.

Оцінка ризиків повинна поєднуватися і системою динамічної безпеки. Треба враховувати внутрішні і зовнішні фактори ризику. Внутрішні ризики треба оцінити протягом першої доби.

Реабілітація не може бути ефективною, якщо ви не виявили фактори ризику. Треба враховувати соціальну середу і тип вчиненого злочину.

Ми дійшли висновку, що чим менше розвинута пенітенціарна система, тим менше розвинена система оцінки ризиків і механізми та інструменти реабілітації."

Джим Мердок (Шотландія)

"У Шотландській в’язниці було застосовано сльозогінний газ до декількох засуджених і поміщено в одиночну камеру. Установа була новоствореною, персонал не повністю професійним. Теж питання адекватності застосування одиночного тримання завданій шкоді засудженими."

Джим Мердок (Шотландія) поінформував учасників наради про гаранті її проти поганого поводження та систему скарг, урядові інспектування та незалежний моніторинг.

"Щодо застосування принципів і що може піти не так? Ефективна система подання скарг повинна працювати як всередині установи так і зовні через безперешкодний доступ до органів влади.

ЄКПТ рекомендує, що потрібна ефективна система подачі скарг засудженими на неналежне поводження.

У випадку, коли можна припустити потенційну наявність фактів неналежного поводження, то у таких випадках повинна функціонувати система подачі скарг та їх ефективного розслідування. Це досягається через наявність декількох каналів подачі скарг засудженими. Це означає, що всі елементи системи подання скарг повинні сприяти дотриманню щонайменш 2 і 3 статей Європейської Конвенції.

Є негативна практика, коли в деяких державах дуже енергійно розслідуються скарги. Наприклад, декілька органів або інституційних утворень займаються одним і тим же. Може це і непогано! Але, все ж таки треба забезпечувати ефективність розгляд скарг, а не кількість органів, які їх розглядають.

Нещодавно ЄКПТ відмітило стосовно неповнолітніх засуджених, що система подання скарг повинна враховувати особливості неповнолітніх. Наприклад, такі засуджені можуть мати недостатню освіту для підготовки скарг. Це треба враховувати.

Інше.

Виявив три системні проблеми, які зустрічаються в пенітенціарній практиці під час функціонування механізмів подання скарг.

По-перше, це тривалі строки подачі скарг.

Скарги на неналежне поводження можуть подаватися за тривалим часом від моменту реального факту неналежного поводження і датою подання такої скарги. Наприклад, є справа Євросуду проти Італії, у якій Євросуд, приймаючи рішення розділився порівну під час голосування судів – 9 до 8. Євросуд встановив, що скарга була подана засудженим пізно. Тому, суд був в змозі вирішити, що факт неналежного поводження був, але винної особи не встановлено.

Чому так відбувається?

Засуджений оцінює фактори ризику подавати чи не подавати скаргу.

Засудженні бояться йти на ризик подавати скаргу, наражаючи себе на небезпеку поганого поводження в майбутньому.

Наприклад, використовувалися такі методи у в’язницях як залучення "стукачів" на інших засуджених. Потім, засуджених на яких "настучали" погіршували їм життя в установі. Тому нерішучість зважування ризиків призводили до затягуванні строків своєчасного подання і розгляду скарги на неналежне поводження. Це підтверджує італійська справа, зазначена вище.

Інше. На відміну від поліції в тюремній системі важче зафіксувати тілесні ушкодження. Тому у цьому випадку треба підходити по іншому. Не треба вимагати від засудженого підтверджувати факти стосовно поганого до нього поводження.

Інша справа, це коли свідки засуджені ризикують, коли дають свідчення про погане поводження.

Наприклад, в одній тюрмі звільнили лікаря, який сказав, що бийте засудженого, коли мене немає в установі. Це погана практика.

Треба враховувати те, що хто подає і хто розслідує скарги, і проблема часу.

Є ще один критерій ефективності розслідування, це належна взаємодія між органами, залученими до процесу розслідування скарг.

Які є умови зниження кількості скарг?

Приклад, це створити у в’язницях належні умови, при яких засуджені можуть подавати скарги.

Інша справа, негативна, коли є засуджені, які умисно завалюють дрібними скаргами, так звані, серійні скаржники, які скаржаться в різні органи. Як можна оцінити ефективність розгляду скарг в останньому випадку? Звичайно ж негативно у тому випадку, коли за відсутності координації взаємодії і обміну інформацією між органами, що розглядають скарги. Відсутність взаємодії призводить до пустого витрачання людських ресурсів при розгляді скарг. Різні люди роблять одну і ту ж роботу, іншими словами.

Ще прикрий приклад, який свідчить про негативну систему подання скарг засудженими, це коли в деяких установах я бачив конверти для скарг, але не було біля них ручок.

Вінсент Тейс (Люксембург)

Які є гарантії щоб не було поганого поводження? Що таке погане поводження?

По-перше, це катування, як закріплено в статті 3 Європейської конвенції, або жорстоке принижуюче поводження чи покарання.

Катування завжди має умисний характер за участі посадових осіб для досягнення певної мети.

Важче дати тлумачення другій частині жорстокого принижуючого поводження чи покарання.

Умисне жорстоке поводження і систематичне поводження.

Часто останнє пов’язане із недостатнім штатом персоналу і недостатності засобів впливу на засуджених.

Наприклад, у справі поліції поліцейський вибивав "кулаками" докази для досягнення результатів.

Щодо питання тюрми, наприклад. Ситуація. 300 засуджених вільно переміщувалися в установі і було лише двоє працівників. Щось схоже на ярмарку. І, що робилося. Наприклад, уночі вилучалися деякі погані засуджені і до них застосовувалися катування.

Це було результатом недостатності персоналу і поганим менеджментом установою, неналежний рівень динамічної безпеки. Тут і має місце відчуття корупції. Наприклад, був випадок, коли засуджений знав, що якщо він системно не буде платити гроші персоналу, то його будуть бити.

Що треба робити?

До прокуратури повинні доводитися справи у таких випадках.

Повинен бути дух нетерпимості до поганих працівників і "стучати" на них.

Далі. Є системне погане поводження! Це може бути результатом недостатньої кількості медичних послуг, недостатні матеріальні умови, неефективні заходи дисциплінарного впливу.

Далі. Треба пам’ятати положення Європейських пенітенціарних правил, які кажуть, що недостатність ресурсів не повинні бути причиною порушення прав людини, а практика Євросуду така, щоб забезпечити компенсацію за порушення цих прав.

Наприклад, у справі Євросуду проти Італії, було зазначено про перенаселення в’язниць, що це є неналежним поводженням. Інша справа проти Угорщини в частині відсутності ефективної системи подання скарг на неналежне поводження.

Є правила ЄКПТ, відповідно до яких повинні проводиться системні перевірки установ та бути незалежними від пенітенціарних органів.

Я виступаю, як директор пенітенціарної установи в Люксембурзі. Ми повинні забезпечувати права засуджених.

Але на практиці буває інше. Часто порушення відбуваються у закритих приміщеннях, щоб ніхто не бачив. Треба надавати право і створювати можливості подання скарг не лише засудженими, але і родичами цих засуджених.

Наприклад, я отримав відео із зафіксованим поганим поводженням із смартфону. Я проти використання смартфонів, але в цьому випадку смартфон був гарантією фіксації поганого поводження.

Інше.

Тюрми повинні бути прозорими. Громадськість повинна знати, чим ми займаємося в установах.

Компетентні працівники це найкраща гарантія захисту прав від жорстокого поводження.

Медичні працівники. Краще коли б медики були незалежними від адміністрації установ, особливо коли стикаються з тілесними ушкодженнями, фіксувати це навіть незалежно від бажання самого засудженого.

У Люксембурзі законом врегульовано, що будь-які ознаки поганого поводження повинні доводитися до прокуратури.

В Люксембурзі вже 15 років при прийомі засуджених у в’язницю з тілесними ушкодженнями, матеріали направляються адвокату, поліцейському і прокуратурі у всіх випадків.

Інша гарантія це інститут Верховного комісара ООН по правам людини.

Конвенція ООН проти катувань вимагає передбачати необхідні заходи превенції.

Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань вимагає проведення регулярних перевірок.

Цей Протокол вимагає створення до семи превентивних механізмів, які мали б достатні ресурси для проведення своєї роботи ефективно.

Підсумовуючи, зауважу, що головною гарантією захисту прав засуджених є прихильність до недопущення і попередження неналежного поводження пенітенціарним персоналом стосовно засуджених.

Три гілки влади повинні бути єдині. Парламент повинен передбачати кримінальну відповідальність за катування, уряд повинен надавати ресурси для моніторингу в’язниць, а суди повинні проводити швидкі розслідування.

Тоді ми можемо розраховувати на верховенство права.

Тон Лієфаард (Нідерланди, професор по захисту прав дітей, Лейденський університет, Школа права, Лейден) поінформував учасників наради про питання насильства у в’язницях для тримання неповнолітніх вихованців.

"Ми провели дослідження шляхом розсилання анкет до пенітенціарних органів ряду держав. 59 респондентів з числа пенітенціарного персоналу (більше половини заповнених анкет) рахують, що це серйозна проблема – насильство серед засуджених неповнолітніх. Також, нами було розіслано такі ж анкети омбудсманам деяких держав, які опікуються питаннями насильства серед неповнолітніх.

Ми не вивчали питання тримання неповнолітніх в дорослих установах. Також, не вивчалося питання насильства під час етапування.

Отже, наші висновки.

Ми вивчали усі форми насильства, коли неповнолітні засудженні перебували в дитячих тюрмах.

Підсумовуючи результати, ми дійшли висновку, що за звичай насильство відбувається нефізичне серед неповнолітніх, а в основному через словесне між собою залякування. Є і фізичне насильство, як засіб самооборони, завоювати місце в ієрархії засуджених.

Проводили опитування, наприклад, в Великобританії і Німеччині. Встановлено, що часто засуджені неповнолітні, які проявляли насильство, то вони ж і можуть також піддаватися насильству.

Інше насильство здійснювалося персоналом дитячих пенітенціарних установ.

Наприклад, незаконне застосування законних спецзасобів і одиночних камер.

Навіть при тому, що міжнародні стандарти вимагають не застосовувати одиночне тримання, особливо це стосується неповнолітніх.

Інший вид насильства, це, коли неповнолітні наносять собі тілесні ушкодження або вчиняють суїциди. Особливо уразливими є неповнолітні засуджені дівчата.

Які причини тому?

Це фактори, в яких умовах неповнолітні перебували до моменту засудження. Деякі неповнолітні були з психічними поведінковими вадами. Наприклад, є інформація, що 90% неповнолітніх зазвичай зловживали хімічними речовинами, були жертвами насильства в сім’ї або в школі.

Вагома причина, коли до моменту потрапляння в установу діти перебували у складних сімейних обставинах. Тому в установі ми не повинні ізолювати неповнолітніх один від одного.

Інше питання, це можливість адаптації в установі неповнолітнім. Вони мають відчуття небезпеки і страху.

Важливою складовою адаптації є вплив персоналу на неповнолітнього. Погано, коли недостатній штат персоналу в’язниці, низький професійний рівень, розуміння як працювати з неповнолітніми, відсутність необхідних знань і навичок персоналу.

Часто є така ситуація в дитячій установі – "цикл репресій".

Якщо заходи дисциплінарного впливу є агресивними, то потрапляємо в такий цикл.

Цікава річ, коли відсутня система правосуддя відносно засуджених, тобто вони не знають, наприклад, своїх прав, не інформуються про правила поведінки, або є розумово відсталими, не усвідомлюють чим займатися в установі, відсутній механізмів моніторингу за такими засудженими.

Щоб цей цикл репресій розірвати, то треба створити умови, щоб працівники до них ставилися серйозно і вислуховували.

Тому треба використовувати замість репресій інші заходи впливу.

Отже, в дитячих установах повинні працювати реальні спеціалісти, щоб створити педагогічне середовище. Треба навчати молодих засуджених, розказувати їм, що ми їх розуміємо.

Важлива проблема це значна плинність кадрів. Наприклад досвідчені працівники звільняються.

Персонал повинен бути достатньо дорослим. Потрібно, щоб персонал розумів свою роботу.

Далі. Міжнародні стандарти кажуть про важливість виховної функції, а не репресивної.

Не потрібно змішувати неповнолітніх з більш старшими. Треба враховувати особливості психічного характеру, не тримати засуджених із злочинних об’єднань разом з іншими.

Повинні бути навчальні заходи та фізичні заняття, щоб виплеснути енергію і показати себе.

Насилля зумовлюється недостатнім наглядом і контролем.

Потрібно, щоб у неповнолітніх залишався простір для самостійності.

Важливо забезпечити контакт для таких засуджених.

Важливо забезпечувати справедливе ставлення до засуджених, справедливий підхід, засуджені повинні бути впевненими, що їх сприймають серйозно. Для цього треба вести з ними відкритий діалог, а не зосереджуватися лише на питаннях безпеки і нагляду.

У цьому випадку, і система подачі скарг повинна бути зрозумілою для засуджених неповнолітніх.

Ми зробили висновок, що відкрите спілкування знімає наругу серед засуджених, а не формальна система подачі скарг.

Підбиваючи підсумки скажемо, що насилля серед неповнолітніх це серйозна проблема, як між засудженими, так і з боку персоналу до них.

Треба ефективно управляти пенітенціарним персоналом, який залучений до роботи з неповнолітніми.

Взагалі є консенсус, що поміщення засуджених в тюрми треба мінімізувати та знаходити альтернативи."

Азейбарджан

"Кримінальна відповідальність починається з 16 років, але є статті, за які ця відповідальність настає з 14 років, за тяжкі злочини. В 18 років ми переводимо в дорослі установи. Їх очікують інші фактори, важкі для неповнолітніх засуджених. Яка ваша думка, чи треба переводити установ для дорослих?"

Тон Ліфаард (Нідерланди)

В міжнародних стандартах написано, що повинна залишатися можливість по досягненню 18 років залишитися в установі для неповнолітніх, але треба вжити заходів для захисту менших за віком.

Не треба автоматично переводити в дорослі тюрми. Є дослідження, що мозок в 18 роках не завжди сформований. Тому треба переводити із застосуванням поступових заходів зміни умов тримання.

В Голандії, нариклад, у віці 23-24х років людина не завжди прираховуються до дорослих засуджених."

Англія

"В Англії не так як хотілося б. Мій досвід такий, що малолітні злочинці піддаються негативним впливам.

Було дослідження. Зростають певні банди в неповнолітніх установах. Мають місце сутички шести засуджених стосовно одного. Нападають на жінок охоронців. Зростає кількість неповнолітніх, які вживають наркотики. У нас ця ситуація погіршується."

Грузія

"Питання щодо формування субкультур серед неповнолітніх засуджених. Які можуть рекомендації?"

Тон Ліфаард (Нідерланди)

"Треба спочатку вирішити, яку культуру ми хочемо створити. Відійти від репресивних методів до педагогічної середи. Організувати роботу так, щоб розірвати цикл репресій."

Вінсент Тейс (Люксембург)

"Треба віддавати превагу малим установам. Віддавати перевагу індивідуальним проектам. В Люксембурзі одна установа і там змішані засуджені в різних блоках. Це негативна практика, але ми мала країна.

У нас у дорослих громадян є надумана догма, що 18 це дорослі. Не треба їх так розглядати, це підростки. Це неправильно вважати, що коли настало 18 років людині, то вона стала дорослою. Це юридичний вік за кримінальним кодексом. Мозок так не переключається. Треба мати виделку по віку від 18 до 21 року, наприклад, коли засуджений стає дорослим."

Грузія

"Це повинна бути реабілітація. Кримінальна субкультура діє на неповнолітніх, тому треба більше застосовувати альтернативи позбавленню волі, електронний моніторинг.

Ми будуємо установу для тих, яким від 18 до 21 року, це буде можливістю враховувати особливість перехідного періоду мозку засудженого приймати рішення чи порушувати закон чи ні у майбутньому.

Також у нас виписується кодекс законів для неповнолітніх щоб об’єднати усі нормативні акти. Ми повинні обмежити неповнолітніх від злочинної субкультури, навіть якщо це дорого для бюджету.

У 2012 році був знятий ролік, де наглядно показувалися тортури стосовно засуджених. Це було і приводом відстороненні колишньої влади від правлячої на той час партії у Грузії.

Повинна бути політична воля. Соціальні пільги для пенітенціарного персоналу, підвищення заробітної плати, підвищення іміджу сприяє ефективності роботі пенітенціарних установ."

Підсумки наради за два дні

Джим Мердок (Шотландія)

"Дослідження Університету Глазго зазначили, що якщо один заслужений із батьків відсидів, то в чотири рази підвищується ризик потрапляння в тюрму. Тому треба працювати з батьками цього неповнолітнього."

Македонія

"Щодо тривалого строку тримання в одиночній камері. Якщо такої міри не буде, то ми не зможемо управляти установами!"

Владислав Клиша (Україна, начальник управління міжнародної діяльності та взаємодії із засобами масової інформації Державної пенітенціарної служби України)

"Засоби масової інформації мають право безперешкодного відвідування виправних колоній, коли супроводжують депутатів, їх помічників, членів громадських рад та інших.

Адміністрація установ виконання покарань не має права відмовити у відвідуванні установ позбавлення волі в такому випадку, ці зміни внесені у законодавство в травні 2014 року.

Чи не порушує це баланс взаємодії між громадським сектором, адміністрацією і засудженими на користь самих же засуджених, які можуть зловживати цим правовим інститутом? Яка законодавча складова, практика і думка з цього питання колег з інших держав?"

Грузія

"Це елемент скандалу, коли преса залучається. Засуджені часто залучають пресу в своїх цілях. Преса не дає правильний аналіз реальному стану справ. Часто використовується в політичних цілях. Тюрма стає прохідним двориком. Тим паче, що вони (ЗМІ) охороняються законом і розносять некомпетентну інформацію."

Джим Мердок (Шотландія)

Як збалансувати інтереси?

Норвегія

"У нас ми розглядаємо контакти з пресою як щось позитивне. У нас є дні відкритих дверей, коли ЗМІ відвідує у визначені часи. У нас преса має право на відвідування установ, а адміністрація може відмовити. Наприклад, у нас є засуджений терорист, відносно якого ми обмежили участь преси у спілкуванні з ним."

Росія

"У нас це право для ЗМІ, а не обов’язок відвідувати установи. Ми можемо відмовити. В регіональних управліннях Федеральної служби виконання покарань є працівник, який контролює дотримання прав людини."

Джим Мердок (Шотландія)

"Участь ЗМІ в частині ризиків балансу відповідальності повинно бути так, щоб засуджені не зловживали цим як поширення своїх інтересів негативного характеру."

Грузія (щодо відеомоніторингу)

"Де є межа, коли адміністрація повинна вести тривалий відеомоніторинг? Наприклад, місячний моніторинг за схильним до суїциду не буде давати ефект."

Владислав Клиша (Україна)

В Україні довічно ув’язнений перші 5 років тримається покамерно по дві особи, наступні 5 років до шести осіб, а потім поміщується в загальну масу засуджених. Немає перспектив на заміну цього виду покарання на інший вид. Питання таке, чи є доцільним застосування заміни покарання для такої категорії засуджених та при яких умовах?"

Вінсент Тейс (Люксембург)

"Довічно ув'язненні повинні мати перспективу. Покамерне тримання повинне застосовуватися вибірково. Треба здійснювати оцінку ризику їх небезпеки і залежно від цього обирати де його тримати."

Росія

"Довічники мають право клопотати через 25 років на заміну виду покарання. Інша теза щодо екіпіровки. Кожен працівник зобов'язаний носити відеореєстратор як стримуючий фактор до неналежного поводження та надзвичайних подій."

Латвія

"В Латвії засуджені до довічного ув’язнення тримаються в окремих камерах. У нас зараз є проект закону, відповідно до якого ми переведемо засуджених в загальну масу. У таких засуджених повинно бути право на заміну виду покарання. І треба подумати, щоб довічників тримати з іншими засудженими. Тривалість тримання довічника не впливає на ефективність виправлення. Є рекомендація ЄКПТ з цього питання."

Узагальнення:
Начальник управління міжнародної діяльності
та взаємодії із засобами масової інформації
Державна пенітенціарна служба України
+ 38 044 207 34 36, org@kvs.gov.ua

версія для друку
Заступник міністра
Чернишов
Денис Вікторович
Розширений пошук »