23 листопада 2017
ДЕРЖАВНА КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧА
СЛУЖБА УКРАЇНИ
01001, м. Київ, вул. Городецького 13
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 697-р "Питання Міністерства юстиції" Державна пенітенціарна служби України як центральний орган виконавчої влади з 30 вересня цього року припиняє виконання покладених на її функцій і повноважень з передачею їх до Міністерства юстиції України (постанова Кабінету Міністрів України від 18 травня 2016 р. № 343 "Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції").
23.06.2016
Державна пенітенціарна служба України

ОБГОВОРЮЄМО РЕКОМЕНДАЦІЇ

«Щодо питання переповнення в’язниць викладені у Спеціальній доповіді «Реагування органів кримінальної юстиції на проблему переповненості в’язниць в Україні» в рамках реалізації Регіонального проекту Європейської комісії та Ради Європи «Підтримка пенітенціарної реформи (від карального до реабілітаційного підходу)»

«Розділ 1. Стратегія та законодавство»

Діапазон альтернативних покарань. Перелік альтернативних покарань необхідно переглядати, щоб надавати суддям достатні можливості виносити вироки, менш каральні і більш виправні за змістом. Зокрема, слід серйозно розглянути можливість надання пробації як унікальному виду кримінального покарання свого місця у Кримінальному кодексі. Вона має бути доступна для використання замість ув’язнення за будь-які злочини середньої тяжкості, крім вбивства.

Кримінальне законодавство. Зміст Кримінального кодексу України необхідно скоригувати, з тим щоб включити до нього нові види покарання, які довели свою ефективність під час випробувань, проведених службою пробації. ККУ може стати ключовим інструментом у реформі системи правосуддя. Необхідно приділяти увагу частому перегляду інших законодавчих актів (напр., Закону «Про пробацію» та КПКУ) для того, щоб стратегія перетворень не збавляла обертів.

Об’єднання зусиль у сфері юстиції. Система кримінального правосуддя складається з низки незалежних відомств, кожне зі своєю власною історією та культурою. Слід створити організаційні можливості, які б сприяли постійному обговоренню та вирішенню проблем, щоб заохочувати різні частини системи до підтримки спільних цілей та завдань.

Судді та прокурори. Стратегія реформ має прагнути залучати суддів і прокурорів до центральних процесів свого розвитку, оскільки саме від них залежить додання системі більшого синергізму і, таким чином, досягнення більших успіхів у зниженні злочинності.

Спільні апаратні наради. Слід регулярно проводити міждисциплінарні наради за участю представників усіх органів юстиції. Серед іншого, вони могли б сприяти проведенню дискусії про виправлення та роль судових вироків у створенні центра уваги до питань виправлення у всій практиці кримінального правосуддя. Одним із можливих зразків може бути «Рада кримінальної юстиції», яка щоквартально засідає в Лондоні під безпосереднім головуванням Міністра юстиції.

«Розділ 2. Судові органи»

Досудове утримання під вартою. Слід розробити стратегію, виходячи з правил РЄ, для подальшого зменшення показників досудового утримання під вартою. Така стратегія повинна включати електронний моніторинг обвинувачених в очікуванні суду, а також впровадження звітів з оцінками, які визначають ризик, пов’язаний із порушенням умов звільнення.

Навчання прокурорів і суддів із питань винесення вироків (зокрема, оцінці ризиків та виправлення). Навчання суддів, разом із працівниками інших відомств системи кримінального правосуддя, повинно ґрунтуватись на прагненні досягти більшого розуміння цих базових методів роботи з правопорушниками, щоб забезпечити більш ефективний вибір вироків. Таку підготовку слід здійснювати в мультидисциплінарних групах за участю фахівців з інших сфер системи кримінального правосуддя з метою розвитку колективної відповідальності за ухвалення рішень.

Дослідження. Слід збирати більш точні дані про показники рецидивної злочинності, щоб судова система мала більш глибоке розуміння ефективності різних видів покарань.

Правова допомога. Необхідно вести облік кількості користувачів і вартості юридичної допомоги, а також кількості правопорушників, засуджених до позбавлення волі без судового представництва, щоб аналізувати ефективність цієї служби.

«Розділ 3. Поліція та прокуратура»

Організаційна співпраця. Поліції та прокуратурі слід підтримувати тісні стосунки з новою службою пробації, особливо після запровадження електронного моніторингу.

Спільне навчання. Слід передбачити можливість навчання з цих питань для співробітників поліції та прокуратури, щоб вони вдосконалювали своє розуміння та ділилися своїми думками щодо оцінки ризиків і потреб, а також концепції виправлення у кримінальному правосудді.

Спільний нагляд. Поліції слід узгодити протоколи взаємодії зі службою пробації для поліпшення нагляду за небезпечними правопорушниками, звільненими з місць позбавлення волі.

«Розділ 4. Пенітенціарна служба»

Норми розміщення. Метод розрахунку місткості установ виконання покарань повинен ґрунтуватися на стандартах КЗК. При цьому слід ураховувати більшу низку чинників, ніж саму лише площу спальних приміщень. Таким чином, місце позбавлення волі можна вважати «переповненим», якщо необхідність використати всю наявну площу під камери чи спальні приміщення означає, що решту місця позбавлення волі можна охарактеризувати як переповнене внаслідок «перебування в тісних та негігієнічних умовах, постійну відсутність приватності (навіть коли йдеться про вирішення таких основних задач, як користування санвузлами), обмеження можливості перебувати поза межами камери, перевантаженість медичних служб, більший рівень напруженості і, відповідно, більше проявів насильства як у середовищі самих ув’язнених, так і між ув’язненими та персоналом тощо», як зазначено у пункті 13 Стандартів КЗК.

Адміністративно-інформаційні системи. Надання керівництву можливості збору та інтерпретації оперативних даних у його зонах відповідальності посилить його здатність спрямовувати ресурси для досягнення цілей у масштабах усієї пенітенціарної установи. Простими прикладами таких даних можуть бути: час перебування поза камерою, випадки непокори, виявлення контрабанди тощо. У цей спосіб можна встановлювати планові показники поліпшення та відстежувати стан справ.

Служби пробації у пенітенціарних установах. Перспективи повернення до життя в суспільстві для ув’язнених будуть значно кращими, аби працівники служби пробації відвідували місця позбавлення волі, щоб брати участь у проведенні курсів для тих, хто виходить на волю, та в розробці індивідуальних планів із виходу на волю.

«Розділ 5. Переповненість в’язниць»

Перерахувати норми жилої площі в місцях позбавлення волі. Відомості щодо норм жилої площі на територіях місць позбавлення волі мають бути переглянуті відповідно до розрахунків, що ґрунтуються на поточних рекомендаціях КЗК, якими передбачається принаймні 6 м? на ув’язненого в одномісній камері + санвузол та 4 м? на ув’язненого в багатомісних камерах + повністю відокремлений санвузол.

Збір даних про режим. Слід збирати більш докладні дані про вплив переповненості на такі речі, як здоров’я, діяльність засуджених у межах режиму та підготовку ув’язнених до успішного виходу на волю (ресоціалізацію).

Більше часу перебування поза камерою. Мінімальний норматив перебування поза камерою становить одну годину для правопорушників із високою ймовірністю рецидиву. Хоча інформація щодо правопорушників із низькою ймовірністю рецидиву свідчить про те, що більш вірогідним є показник у 10 годин, це не прописано як мінімальний норматив. Для всіх режимів слід здійснювати контроль за часом перебування поза камерою. Передова практика в Європі передбачає встановлення цільових показників часу перебування поза камерою, що мають встановлювати адміністрації в’язниць на місцях. Це іноді розглядається персоналом, від якого вимагають підвищеної активності в роботі, як велике навантаження. Для подолання опору персоналу можуть виявитися необхідними постановка завдань і вимірювання ефективності.

Повсякденна управлінська інформація. Слід застосовувати більш сучасні методи складання й оцінки оперативної інформації. До них належать збір даних про час перебування поза камерою, кількість побачень із родичами, виконання планів відбуття покарання та ін. Інформація такого роду дасть змогу адміністрації встановлювати планові показники поліпшення та заохочувати персонал краще виконувати свої обов’язки, знаходячи нові рішення для старих проблем.

«Розділ 6. Ресоціалізація ув’язнених»

Співпраця пенітенціарних установ та служби пробації. Хоча планується відокремити Службу пробації від Пенітенціарної служби, вкрай важливо, щоб обидві організації підтримували тісні робочі відносини. Це дає змогу більш ефективно керувати переходом із місця позбавлення волі до громади.

Дані про результати. ДПтС повинна забезпечувати збір і аналіз даних щодо рецидивної злочинності ув’язнених, яких випустили під нагляд чи без нього.

Моніторинг режиму. Слід збирати дані щодо участі ув’язнених у діяльності, яка сприяє виправленню.

Програми для тих, хто виходить на волю. Програми, в межах яких вирішуються питання виходу на волю, не потребують багато коштів для свого проведення, але можуть відігравати важливу роль. Їх слід розглядати як одне з невід’ємних завдань в усіх місцях позбавлення волі. Необхідно розроблювати й інші програми для реагування на криміногенні схильності ув’язнених.

«Розділ 7. Дострокове та умовно-дострокове звільнення»

Реформа умовно-дострокового звільнення. Тепер, коли створюється служба пробації, більше уваги необхідно приділяти реформі системи умовно-дострокового звільнення в межах Мін’юсту. Удосконалена оцінка ризиків, які кожна окрема особа може становити для громади, дасть змогу заздалегідь розробляти плани, що сприятиме безпечному звільненню. Умовно-дострокове звільнення не слід розглядати як винагороду за гарну поведінку в пенітенціарній установі. Його скоріше варто розглядати як спосіб контролювати й коригувати поведінку тих, хто інакше б становив високий ризик після звільнення.

Навчання. Потрібно розробити програму навчання, а на початку роботи системи умовно-дострокового звільнення всім її учасникам необхідно пройти таке навчання, щоб засвоїти нові стандарти й навички.

Статистика. Слід регулярно накопичувати та аналізувати відповідні статистичні дані щодо рецидивної злочинності та середніх показників зменшення строків покарання.

«Розділ 8. Альтернативні покарання та пробація»

Стратегічна підтримка. Упровадженню служби пробації повинна бути надана відповідна підтримка через проведення цілої низки «круглих столів» за участю основних зацікавлених осіб, таких як судді, прокурори, політики й посадові особи Мін’юсту, щоб забезпечити розуміння ролі та обов’язків сучасної служби пробації.

Стандарти навчання. У національних закладах загальної та професійної освіти слід провести роботу, щоб забезпечити навчання персоналу служби пробації на тому ж високому рівні, що і в інших європейських країнах.

Додаткові покарання. Потрібно розробити додаткові види покарань, щоб сприяти застосуванню серед правопорушників більш широкого діапазону послуг із виправлення.

Дані. Збір статистичних даних необхідно поліпшити для того, що всі покарання можна було порівняти за критерієм ефективності.

Пробаційна діяльність у пенітенціарних установах. Рівень діяльності з виправлення в пенітенціарних установах є досить обмеженим. Службі пробації слід спланувати ту роль, яку вона повинна відігравати у створенні й кадровому забезпеченні курсів для засуджених, що виходять на волю, у всіх пенітенціарних установах.

«Розділ 9. Виховально-виправний вплив»

Державна підтримка. Урядові необхідно знайти засоби, щоб допомогти офіційним організаціям та НУО в забезпеченні безперервної підтримки звільнених ув’язнених після того, як система кримінального правосуддя виконає свою роботу.

Партнерські угоди. Мін’юсту слід укласти партнерські угоди з Міністерством соціальної політики, Міністерством охорони здоров’я та Міністерством освіти, щоб державні служби були здатні краще охоплювати колишніх ув’язнених.

Центри соціальної реінтеграції. Слід створити спеціальні центри для соціальної реінтеграції правопорушників. Більш неформальні підходи, що можуть запропонувати НУО, будуть привабливішими для колишніх ув’язнених, які в основній масі з недовірою ставляться до державних органів. НУО більш здатні адаптувати свої підходи, спираючись на накопичений досвід, ніж державні служби, яким для цього можуть знадобитися зміни в законодавстві.

«Розділ 10. Дані та статистика»

Політика у сфері обробки даних. Мін’юсту рекомендується обговорити та узгодити цілу низку методів збору даних і статистики з тим, щоб досягти розуміння, наскільки ефективними є різні методи роботи з правопорушниками та відбування покарання. Країни Західної Європи та РЄ можуть надати приклади передової практики для того, щоб Україна змогла розробити власний підхід.

Вимір ефективності. Слід узгодити зрозумілу для всіх стандартну систему визначення ефективності винесених вироків про ув’язнення та громадських покарань. Це необхідно для ухвалення ключових рішень про реформу системи юстиції з точки зору розподілу ресурсів. Було б добре, якби відповідні чинники були схожі на ті, що застосовують в інших країнах, – наприклад, відсоток правопорушників, які не вчиняють нових злочинів протягом двох років після відбування покарання.

«Розділ 11. Злочинність як загальногромадська відповідальність»

Зменшення злочинності силами громад. Розробити стратегію зменшення злочинності силами громад із залученням основних громадських установ, громадянського суспільства й місцевих жителів у громадах, найбільш уразливих до ризиків.

Секторальний моніторинг. Створити додаткову моніторингову групу у складі представників громадянського суспільства для спостереження за тим, як весь сектор юстиції переходить від карального до виправного режиму. Єдиним призначенням такої групи може бути відстеження змін.

«Розділ 12. Фінансування»

Збалансований бюджет. Слід установити довгостроковий плановий показник співвідношення в забезпеченні ресурсами пенітенціарної служби та служби пробації в межах загального бюджету виховальних і виправних установ. Може виявитися, що розподіл у 75 % проти 25 %, який часто трапляється в європейських країнах, буде оптимальним.

Бюджетування за центрами витрат. Потрібно приділити серйозну увагу визначенню фактичної собівартості, яку має кожне громадське покарання, щоб можна було зробити точну оцінку щодо їхньої відносної цінності. Наприклад, може виявитися, що нова форма громадських робіт під безпосереднім наглядом забезпечує нижчі показники повторного засудження проти домашнього арешту з електронним моніторингом, чи навпаки.

У випадку наявності пропозицій та зауважень
щодо можливості імплементації вказаних Рекомендацій
звертаємось з проханням надсилати їх до 24 червня 2016 року
на електронну адресу: protocol@kvs.gov.ua
або за телефонами (594-98-95, 063-324-73-74)
Корчовий Олег Миколайович

версія для друку
Заступник міністра
Чернишов
Денис Вікторович
Розширений пошук »