17 лютого 2019
Відділ Державної пенітенціарної служби України
у Закарпатській області
88000 м. Ужгород, вул. Довженка, 8-а
Дивіться новини www.facebook.com/kvs.gov.ua
06.07.2012
06-07-2012_istoria_zakarpatia#9

Історія та діяльність Закарпатської установи виконання покарань № 9

Ужгородську в’язницю збудовано правлінням буржуазної Чехословаччини в 1926 році, в часи розбудови Ужгорода як столиці Підкарпатської Русі. Будівля установи за своїм проектом прекрасно вписувалась в архітектуру міста. Вона розташована в центрі міста, серед інших адміністративних будівель міста. Широкомасштабний проект кварталу, де розташована установа, розроблений в 1921 році архітектором Адольфом Лібшером. На сьогодні це один із найкращих архітектурних ансамблів, зведених у стилі конструктивізму в Україні. До ансамблю входили будівлі земського уряду (тепер будинок ОДА), крайового уряду Підкарпатської русі (нині товариство „Знання”), Крайового суду (нині Апеляційний суд Закарпатської області), неподалік – будівля жандармського управління (нині медичний факультет Ужгородського Національного університету), житлові багатоповерхові будинки, призначені для службовців. Знаходячись в самому центрі міста, установа настільки непомітна, що маловідома навіть ужгородцям.
В довоєнний період та аж до середини 50-х років установа мала назву Ужгородська тюрма № 1, де відбували покарання кримінальні злочинці та утримувались підслідні і засуджені.
Окремою сторінкою життя установи можна назвати післявоєнні роки, коли через її стіни пройшло багато репресованих політичних і громадських діячів, членів уряду Карпатської України, ОУН, представників інтелігенції, депутатів угорського парламенту, нотарів, старост, жандармів угорського періоду й інших чиновників. Їх засуджували за так звану “ворожу” діяльність, якої вони не здійснювали. У той час були репресовані й у різних місцях відбували покарання міністри Карпатської України Ю. Бращайко та Е. Бачинський, голова УНО Ф. Ревай, члени уряду А. Волошина М. Долинай, Ю. Перевузник, С. Клочурак. А колишнього президента Карпатської України Августина Волошина арештували в Празі 15 травня 1945 року. Всім затриманим висунули обвинувачення в антирадянській діяльності, які базувалися на вигаданих фактах. За наслідками судових процесів над керівниками політичних партій та їхніми спільниками, членами Закарпатської організації ОУН А. Бродій, М. Демко, А. Крічфалуші-Грабар та С. Фенцик були засуджені до вищої міри покарання – розстрілу. Г. Бенце та Є. Ортутай — до 10 років виправно - трудових таборів, І. Шпак та Є. Жегора — до 8-ми, М. Рішко — 5 років тюремного ув’язнення. Реабілітували їх 26 грудня 1991 року.
Окрему групу репресованих складали священнослужителі греко-католицької церкви, проти якої відразу після закінчення Другої світової війни в краї розгорнулася жорстока боротьба. Першою жертвою став єпископ мукачівської греко-католицької єпархії Теодор Ромжа. Його вбивство стало початком заздалегідь спланованої довготривалої акції зі знищення греко-католицької церкви в краї. Вже на початку 1949 року пішли арешти провідних священнослужителів у містах і районних центрах. На просторах колишнього Радянського Союзу в тюрмах і таборах були заточені 128 із них. Станом на 1 січня 1949 року в Мукачівській греко-католицькій єпархії діяли 270 священиків, із них 123 під тиском влади перейшли до російського православ’я. Всі інші були репресовані.
Згодом Ужгородську тюрму переіменовано в установу АЗ-303/180 УВС Закарпатського облвиконкому.
В 1959 році, згідно Наказу міністерства охорони громадського порядку Української РСР в основній будівлі установи було організовано виправно-трудову колонію № 72 загального виду режиму з лімітом наповнення 550 чоловік.
Основна доля будівельних робіт нової (лівобережної) частини міста Ужгорода шестидесятих років випала на засуджених, які відбували покарання в колонії № 72. Руками в’язнів будувалися багатоповерхові житлові будинки.
В 1968 році виправно-трудову колонію загального режиму № 72 реорганізовано у спеціалізовану трудову колонію для неповнолітніх (ТСКН) або Ужгородську виховно-трудову колонію посиленого режиму з лімітом наповнення 250 чоловік.
Для розміщення спецконтингенту, який утримувався в слідчому ізоляторі, керівництвом УОГП було виділено окреме крило основного корпусу та крило основної будівлі, до розміщались здоровпункт та адміністративні кабінети слідчого ізолятора. Решта частин основної будівлі належали Ужгородській виховно-трудовій колонії. За ці часи частину приміщень, в тому числі камерних, було віддано під службові кабінети УВС. Демонтувались санвузли в камерах, знімались віконні грати, мінялись перегорожі в стінах.
Частина приміщень слідчого ізолятора знаходилась в напівпідвальних приміщеннях, а саме продуктовий, овочевий та речовий склади, санпропускник (лазня), пральня, слідчі кабінети, крамниця для забезпечення спецконтингенту продовольчими товарами та предметами першої необхідності, карцера, столярна майстерня, виробничі цеха для виготовлення паперової продукції.
В 1962 році на режимній території слідчого ізолятора побудовано одноповерхову цегляну будівлю, де розміщались фінансова та господарська частини слідчого ізолятора, кімнати прийому передач та надання побачень заарештованим з родичами.
В 1966 році на режимній території СІЗО побудовано двохповерхову цегляну будівлю, в якій були розміщені кімната виховної роботи для особового складу, бібліотека, майстерні та гуртожиток молодшого начскладу.
В 1968 році в зв’язку з реорганізацією Ужгородської виховно-трудової колонії на режимній території, яка була відведена ТСКН, було побудовано одноповерхову цегляну будівлю, в якій були розміщені цеха ВТК по виготовленню сувенірів з деревини, кімнати побачень та передач та крамниця.
День 15 липня 1969 року починався як завжди, колонія жила за звичайним розкладом, ситуація була контрольованою. Але у другій половині дня трапилась надзвичайна подія – неповнолітні злочинці, озброївшись стамесками та сокирами, вирішили напасти на охорону і, заволодівши зброєю, скоїти втечу. Старший наглядач колонії Йосип Грошик підняв тривогу і без вагань рушив назустріч озвірілим підліткам. Він намагався заспокоїти їх, просив розійтися, але вони його не почули. Оточивши працівника колонії, злочинці підступно, ззаду нанесли йому кілька ударів сокирою. Через кілька хвилин на місце події прибули працівники установи і локалізували злочинців. Але врятувати життя товаришу не встигли.
Ім’я сержанта внутрішньої служби Йосипа Юрійовича Грошика, який загинув при виконанні службових обов’язків, викарбовано на меморіальній дошці пам’яті, встановленій в приміщенні УМВС в Закарпатській області.
В 1975 році Ужгородську ВТК (ТСКН) було розформовано. Частину приміщень, в тому числі і напівпідвальних, було передано УВС області. Згодом там були обладнані камери для затриманих ІТТ.
На початку 80-х років виникла необхідність проведення капітальних ремонтів будівель, підбору будівельних бригад, придбання та доставки будівельних матеріалів. Не менш важливою в цей час була і кадрова проблема, адже в ті часи в області, в м. Ужгороді вводились в експлуатацію промислові підприємства, які поглинали робочу силу. Доводилось не відбирати, а “підбирати” кадри, тому великою була плинність кадрів та некомплект.
Йшли часи перебудови, розвитку демократії. Але разом з цим почалось зростання злочинності, масових безладь в місцях позбавлення волі. Зростала кількість спецконтингенту і в Ужгородському СІЗО. В зв’язку з ускладненням оперативної обстановки в місцях позбавлення волі, масовими безладдями в Дніпропетровському СІЗО, в 1990 році до слідчого ізолятора м. Ужгорода було етаповано велику групу заарештованих. Виникла термінова необхідність пошуку нових камерних приміщень, погіршувалась забезпеченість спецконтингенту всім необхідним через погане фінансування.
Особовий склад працював з великим перевантаженням. Керівництву постійно доводилось працювати з людьми, особливо за часи набуття Україною незалежності, по переоцінці цінностей, формування у особового складу високої відповідальності за виконання службового обов’язку, вдосконалення професійної майстерності, підвищення рівня культури та належного поводження зі спецконтингентом, забезпечення Конституційних прав заарештованих і засуджених.
23 жовтня 2006 року Угорська Республіка святкувала 50-у річницю Революції та Визвольної боротьби за свободу 1956 року. З даної нагоди в Угорщині та за її межами відбувалися святкові спогади. За твердженнями учасників тодішніх подій та за історичними даними у середині листопада 1956 року Радянськими внутрішніми органами були арештовані та перевезені з Угорщини до Радянського Союзу 846 угорських громадян, котрі були ув’язнені в Ужгородській в’язниці, звідки в подальшому більшість з них перевезли до в’язниць на території Стрия та Дрогобича. Пізніше всіх угорських громадян було перевезено на територію Угорщини та передано угорським органам влади. 20 жовтня 2006 року біля Ужгородського слідчого ізолятора відбувся урочистий мітинг, на якому було відкрито меморіальну дошку – знак шани і пам’яті Угорським борцям за свободу і незалежність.
В 2007 році Ужгородський слідчий ізолятор реорганізовано у Закарпатську установу виконання покарань.

версія для друку
Начальник відділу
Соханич
Михайло Іванович
Розширений пошук »